Тримаю в долоні іскристу перлину, Що від потоку відбилась І грає в руці, Я грію теплом своїм неба сльозинку, Нажаль зберегти лиш не зможу її. Вона розтеклася по лініям долі, Немов обпалила їх яскравим вогнем. Я руку униз опускаю поволі, І крапля з'єдналася знову з дощем. Пронизує блискавка чорноту ночі, Дощ іскрами краплі на землю сипне, До неба вечірнього підводжу я очі, І злива по шкірі прохолоду несе. Огорнута ковдрою води і спокою, залишитись тут могла б назавжди, Та лиш би поряд в обіймах зі мною Був той, що зігріє сонцем, - це ТИ!
